Бути почутим як первинний поштовх автора

(за романом Дениса Кожухова "Гумовий Київ рожевих мрій")

За дебютним романом Дениса Кожухова «Гумовий Київ рожевих мрій»вже написано декілька рецензій. Спробую не акцентувати увагу на тому, що вже було окреслено. Краще про головне.

            Без перебільшень можу сказати: книгу «Гумовий Київ…» створено з непереможного бажання… бути почутим. Спочатку я хотіла написати «стати письменником». Потім зрозуміла, що то неправда. Адже, як стає зрозумілим після прочитання біографії та роману, по-перше, первинний усе ж таки Денис Кожухов — музикант, ніж письменник. По-друге (гадаю, що Кожухова-музиканта це також стосується), первинний поштовх автора і головного героя, який заради мрії залишає дім та сім'ю,— бути почутим. Решта виростає з цього мотиву. Про його силу свідчить ще й такий факт (не схильна перебільшувати його вагу, але, звичайно, респект авторові): Денис Кожухов не має ані спеціальної філологічної освіти, ані будь-якої, дотичної до письменницької справи. З цього приводу хочу висловити подяку видавництву «Дуліби» (і від Сандри Мост також) та Долі, що її оспівав у романі Денис, які надають аванс молодим авторам. Але ж зловживати таким важливим шансом не слід. Отже, переходимо до структури роману.

            Праця літредактора (до речі, вітайте Галину Пагутяк) у процесі створення роману безсумнівна, але не може бути тотальною панацеєю. Частини роману, різні шари тексту не збалансовані між собою. Тому, наприклад, монологи головних двигунів світової історії (за безапеляційним визначенням автора це Мудрість, Зажура, Оптимізм, Віра-Надія-Любов та Пам'ять) і безпосередня лінія головного героя роману Тараса живуть трохи самостійно одне від одного. Сни уві сні та наяву Тараса наприкінці роману ще більш розмивають і без того навантажену здебільшого не виправданими ліричними відступами фабулу роману. І це при тому, що фабула непогана, навіть цікава. І якщо б книга була вдвічі меншою за обсягом, історія Тараса, що грає рок-балади у гурт-дуеті «Резонанс», торуючи нелегкий шлях самоактуалізації, здобула би більш концентрованої уваги, як їй і належить. Подвійна структура роману (монологи вищезазначених стовпів людської історії та, власне, історія Тараса), опис снів, ліричні відступи на загальних місцях типу Добра і Зла, де і не такі списи ламали,— усе це замулює найголовніше. Адже історія покрокового підкорення столиці є і сумною, і оптимістичною, і показовою, як на наш час. Автор надто довго веде читача до фіналу. І річ, гадаю, не лише у початкових пошуках. Можливо, тему було взято надто особисту і тому болючу. Безперечно, у 40 років Денис написав би про свою першу боротьбу за себе у столиці інакше. Отож маємо те, що маємо. Фінал замулений. Але фінал виправдовує усе.

            Невитриманий, як молоде вино, роман «Гумовий Київ…» стане у нагоді для молоді, якій часом важко розрізнити світ реальний та світ власних мрій. Досвідченому читачеві роман може нагадати те, що інколи швидко забувається, як тільки знаходиться приємна офісна робота. Решта мешканців України мають змогу ознайомитися із початком кар'єри музиканта, перевірити, чи правду співає «Чиж&Сº», що, мовляв, «музыканты — самый циничный народ». Шановне жіноцтво (роман видано у серії  «Книжечка для дамської сумочки») має змогу перейнятися чоловічою історією, яка багато у чому складається з ніжних пасем жіночої любові.

           «Гумовий Київ рожевих мрій» Дениса Кожухова — роман із потенційним, але  невпорядкованим сюжетом. Автор відкриває перед читачем світ власних уявлень та переживань, хоча міг зробити це неупереджено через цікаву історію. Утім мудрі люди кажуть, що помилок не існує. The show must go on.